Виховна робота

1

 

2
Педагогічні знахідки:

  • Дні відкритих дверей
  • День  обдарованості
  • Свято останнього дзвоника з врученням нагород у номінаціях
  • Творчий звіт ліцею перед батьками
  • Інспектор з захисту прав дитини
  • Музей обчислювальної техніки
  • Музей електроніки
  • Літопис ПМЛ” Елітар”
  • Посвята в першокурсники
  • Випуск фотовісника
  • Друковане  видання “Ліцейного  вісника”
  • Наукові записки ПМЛ”Елітар”
  • Посвята в фізики та хіміки

На сучасному етапі становлення і розвитку держави перед школою постає складне і відповідальне завдання – формування людини нового типу, інтелектуальної, творчої, ініціативної й активної, самостійної, гармонійно розвиненої, свідомої особистості з громадянською позицією, почуттям національної гідності, готової до конкретного вибору свого місця у житті.

Завдання сучасної школи не просто дати учневі багаж знань, умінь і навичок, а й зробити його компетентним, тобто здатним самостійно здобувати і використовувати знання в різних життєвих ситуаціях; готовим брати на себе відповідальність; бути активним у суспільному житті; таким, що поважає чужу історію та культуру. Усе це потребує переорієнтації процесу навчання на розвиток особистості учня і проведення цієї ідеї через усі компоненти навчання: від цілей, змісту, позицій учасників навчальної взаємодії, форм, методів, технологій навчання до оцінювання навчальних досягнень учнів.

Виховання – це процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на утвердження суспільно значущих норм і правил поведінки особистості.

Ідеалом виховання є всебічно розвинена , компетентна особистість, здатна до самореалізації. А виховання громадянина України – це, передусім, виховання особистості, яка здатна реалізовувати себе повноцінно в усіх сферах життєдіяльності, прагнучи до гармонії, добра, справедливості. Таким чином, педагогічний колектив школи працює над проблемою: формування ключових компетентностей учнів шляхом забезпечення системи особистісно зорієнтованого навчання та виховання, а також ефективного використання здоров’я зберігаючих технологій.

Робота навчального закладу спрямована на реалізацію стратегічних державних завдань реформування змісту освіти, зокрема, на: «створення умов для розвитку й самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, здатного навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства» (Національна доктрина розвитку освіти).

Виховна мета закладу:

  • створення сприятливих умов для формування та самореалізації учня в соціумі як громадянина, професіонала, сім’янина;
  • стимулювання особистісно зорієнтованого виховання учнів шляхом залучення до активних видів діяльності, спираючись на основні напрямки виховної роботи;
  • створення умов для психологічної стабілізації учнів «групи ризику», шляхом залучення їх до колективних форм роботи, розвитку здатності до позитивних стосунків з суспільством, державою, людьми;
  • використання сучасних соціально-психологічних методик, прогресивних форм роботи з учнівським, батьківським і педагогічним колективами, спрямованих на збереження здоров’я учнівської молоді.

Школа не повинна готувати дитину до життя, а вчити жити, оволодівати практичними навичками життєтворчості, здійснюючи дію самореалізації у різних видах навчальної, ігрової, практичної діяльності. У самостійне життя має вийти творча особистість, здатна брати відповідальність за прийняті рішення на себе, критично мислити і використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язування проблем, змінювати на краще своє життя і життя своєї країни. Самореалізація як необхідна умова виховання компетентного випускника школи, успішного громадянина України передбачає здійснення можливостей розвитку “Я” власними зусиллями, шляхом співдіяльності, співтворчості з іншими людьми, соціумом і світом у цілому.

Гуманізація і демократизація виховного процесу школи як напрям модернізації передбачає реалізацію моделі «Я- концепції», а також створення інноваційного виховного середовища, формування соціальної активності вихованців:

  • Я – патріот;
  • Я – сім’янин;
  • Я – друг природи;
  • Я – духовна особистість;
  • Я – здорова людина;
  • Я – громадянин;
  • Я – гуманіст;
  • Я – культурна, вихована особистість.

Цільовий компонент орієнтує на створення сприятливих умов для виховання, розвитку учнів у різноманітних видах позаурочної діяльності, для формування готовності до свідомого вибору і оволодіння майбутньою професією.

Змістовий компонент визначає змістові лінії виховної системи відповідно до програми «Основні орієнтири виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» з урахуванням регіональних особливостей змісту виховання та профорієнтаційної роботи, а саме :

  • Ціннісне ставлення особистості до суспільства і державивиявляється у патріотизмі, правосвідомості, політичній культурі та культурі міжетнічних відносин;
  • Ціннісне ставлення до людейвиявляється у моральній активності особистості, прояві відповідальності, чесності, працелюбності, справедливості, гідності, милосердя, толерантності, совістливості, терпимості до іншого, доброзичливості, готовності допомогти іншим, обов’язковості, добросовісності, ввічливості, делікатності, тактовності; вмінні працювати з іншими; здатності прощати і просити пробачення;
  • Ціннісне ставлення до природиформується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомленні функцій природи в житті людини та її самоцінності; почутті особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатності особистості гармонійно співіснувати з природою; поводитися компетентно, екологічно безпечно;
  • Ціннісне ставлення до мистецтваформується у процесі естетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов’язаних з мистецтвом;
  • Ціннісне ставлення до праціє визначальною складовою змісту виховання особистості, що спрямована на формування у неї розуміння особистої значущості праці як джерела саморозвитку і самовдосконалення;
  • Ціннісне ставлення до себепередбачає сформованість у зростаючої особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних сил;
  • Ціннісне ставлення до свого фізичного “Я”— це вміння особистості оцінювати свою зовнішність, тілобудову, поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу працездатність, функціональну спроможність, здатність відновлювати силу після фізичного навантаження, вольові риси, гігієнічні навички, корисні звички, стан свого здоров’я та турбуватися про безпеку власної життєдіяльності, вести здоровий спосіб життя, активно відпочивати;
  • Ціннісне ставлення до свого психічного “Я”передбачає вихованість у дітей та учнівської молоді культури пізнання власного внутрішнього світу — думок, переживань, станів, намірів, прагнень, цілей, життєвих перспектив, ідеалів, цінностей, ставлень. Важливо навчити зростаючу особистість сприймати себе такою, якою вона є, знати свої позитивні і негативні якості, сприяти формуванню у неї реалістичної «Я-концепції», готовності та здатності до самовдосконалення, конструктивної самокритичності;
  • Ціннісне ставлення до свого соціального “Я”виявляється у таких ознаках: здатності орієнтуватися та пристосовуватися до нових умов життя, конструктивно на них впливати; визначенні свого статусу в соціальній групі, налагодженні спільної праці з дорослими та однолітками; вмінні запобігати конфліктам, справедливому і шляхетному ставленні до інших людей; позиції активного суб’єкта громадянського суспільства, який може і має впливати на долю країни.

Зміст та організація виховного процесу визначаються його метою як очікуваним ідеальним результатом. Кінцева мета виховання поетапно конкретизується з урахуванням: індивідуально-психологічних особливостей вихованців; особливостей їх сімейного виховання; віку; статі; національної та релігійної приналежності; соціально-економічних та географічних умов; особливостей найближчого соціального оточення; специфіки навчального закладу та наявних ресурсів для здійснення виховної роботи.

Особистісне долучення вихованців до спільної з вихователем діяльності у процесі застосування сучасних виховних технологій здійснюється через розв’язання соціально-моральних завдань, що ставлять вихованців в умови свідомого вибору і практичної реалізації особистісної позиції, стилю поведінки.

Зміст виховання реалізується у процесі навчально-виховної діяльності на уроках (педагогічний колектив) і в позакласній роботі (класні керівники, педагог-організатор), у співпраці адміністрації школи з Радою Шкільного Братства, у взаємодії з батьками, громадськими організаціями.

В умовах творення української держави особливої актуальності набуває проблема виховання та самовиховання творчої особистості. Демократизація освіти, надання їй державно-національної спрямованості вимагають створення такої моделі виховання людини, яка б дозволяла їй оптимально вирішувати складні питання життя, досягати вирішення поставленої мети. На сучасному етапі класний керівник, учителі-предметники використовують методи виховання не тільки як засіб подолання негативних тенденцій у розвитку особистості, але і як засіб формування позитивних властивостей і якостей. Використання для виховання і розвитку особистості ідеї особистісно-орієнтованого виховання, яке втілює демократичні, гуманістичні положення, є потребою часу.

Для успішного здійснення виховного процесу слід використовувати внутрішні умови навчального закладу, а саме:

  • максимальну реалізацію виховного потенціалу кожного навчального предмету;
  • здійснення виховання відповідно до мети та завдання;
  • раціональне планування виховної діяльності всіх підрозділів;
  • розвиток учнівського самоврядування.

Педагогічне керівництво виховною роботою спрямоване на розвиток у вихованця свідомості, яка відповідає загальнолюдській моралі, формування та розвиток стійких моральних звичок, виховання волі та позитивних якостей характеру.

Основою виховного процесу є система стосунків, яка визначає взаємодію між учителем та учнем. Виховання є вплив, дія з боку педагога на учня з метою організації життя дитини , але цю дію слід розуміти не як механічну або словесну, а як глибинну внутрішню роботу вихователя і вихованця, яка спричиняє активність обох сторін. Будуючи стосунки між учителем і учнем на основі поваги, підтримки гідності учня, зацікавленості його особистістю, ми і намагаємося реалізовувати гуманізацію відносин, гуманізацію та демократизацію виховання в цілому. До найбільш вагомих принципів виховної роботи школи відносимо:

  • принцип цілісності та систематичності;
  • принцип опори у вихованні на дитячий колектив;
  • принцип зв’язку виховання з життям;
  • принцип свідомої поваги і довіри до особистості;
  • принцип єдності права свобод, вибору та відповідальності особистості;
  • принцип природовідповідності;
  • принцип гуманізації та демократизації виховного процесу, який передбачає рівноправність учасників педагогічної взаємодії, їх взаємоповагу, що викликає у вихованців позитивну налаштованість, відкритість до сприймання громадянських цінностей: щирості, доброти, справедливості, доброзичливості, співчутливості, милосердя;
  • принцип самоактивності й саморегуляції, який сприяє розвитку у вихованця об’єктивних характеристик, формує здатність до самокритичності, до прийняття самостійних рішень, і формує громадянську позицію особистості, почуття відповідальності;
  • принцип комплексної і міждисциплінарної інтегрованості передбачає встановлення в національному вихованні тісної взаємодії та поєднання навчального та виховного процесів, зусиль сім’ї, дитячих та молодіжних організацій;
  • принцип культуровідповідності передбачає органічну єдність з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, що забезпечують наступність і спадкоємність поколінь;
  • принцип гармонізації родинного і суспільного виховання;
  • принцип безперервності і наступності сприяє підготовці свідомої інтелігенції, оновленню і збагаченню інтелектуального геноциду нації, створенню необхідних умов для розвитку особистості, її мислення, загальної культури, пропагування здорового способу життя.

Основні напрями здійснення виховного процесу визначені Концепцією виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття ), Національною програмою патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, Концепцією національного виховання, Концепцією виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Концепцією громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Національною доктриною розвитку освіти.

Пріоритетними напрямками виховного процесу є:

  • національно-патріотичне і громадянське виховання, яке здійснюється з метою формування в учнівської молоді рис громадянина України, вироблення національного патріотизму, глибокого розуміння громадянського обов’язку, пошани до Конституції України, державних символів;
  • правове виховання спрямоване не тільки на поінформованість учнів про міжнародні та державні акти, що гарантують і забезпечують права і свободи людини, але й на вироблення стійких навичок застосування цих законодавчих положень;
  • морально-етичне виховання, мета заходів якого полягає у виробленні потреби поводити себе згідно з моральними нормами, прийнятими в суспільстві, наслідування кращого досвіду попередніх поколінь, традицій сім’ї, родини, народу з усвідомленням загальнолюдських пріоритетів;
  • художньо-естетичне виховання передбачає ознайомлення учнів школи з народним мистецтвом, пісенним та поетичним фольклором, звичаями та традиціями українського народу. Велике значення в художньо-естетичному виховання відіграє збереження і розвиток місцевих традицій народного мистецтва;
  • екологічне виховання, завдання якого полягає у формуванні в учнів усвідомлення того, що людина — частина природи, почуття відповідальності за стан навколишнього середовища, виховання культури поведінки, формування практичних вмінь та навичок дбайливого ставлення до природних багатств;
  • сімейне виховання – завдання якого полягає у гармонійному всебічному розвиткові дитини в умовах взаємозв’язку впливів родини і школи;
  • фізичне виховання, має на меті утвердження принципів здорового способу життя, що впливає на загальне підвищення стану здоров’я українського суспільства та без якого повноцінний розвиток учнівської молоді неможливий.

Найбільш вживаними формами організації виховного процесу є:

  • гурткова робота;
  • робота дитячих організацій;
  • спортивні секції;
  • дослідницько-наукова робота;
  • туристсько-краєзнавча робота;
  • робота з творчо обдарованими учнями;
  • індивідуальна робота;
  • профорієнтаційна робота.

Серед методів і форм виховання учнівської молоді пріоритетна роль належить активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії. До них належать: проектні та інтерактивні методи, громадська думка, метод співпраці, діагностика, ситуаційно-рольові ігри, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, “мозкові атаки”, метод психологічної підтримки. Крім цих методів доцільно долучити і традиційні: бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книжкою, періодичною пресою тощо.

Система виховних завдань:

  • формування загальношкільного колективу на засадах учнівського самоврядування;
  • створення умов для особистісного розвитку учнів, їх адаптації у суспільстві, професійного самовизначення, розвитку мотивації до пізнавальної та творчої діяльності;
  • забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних і власних інтересів;
  • формування національної самосвідомості і людської гідності;
  • формування правової культури, усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальними правами та свободами і громадянською відповідальністю;
  • виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування власної світоглядної позиції;
  • утвердження принципів загальнолюдської моралі;
  • збереження та зміцнення морального і фізичного здоров’я, формування культури здорового способу життя;
  • сприяння усвідомленню учнями самостійності та індивідуальності кожної особистості;
  • формування ціннісного ставлення до навколишнього світу, до історичної і культурної спадщини українського народу і своєї родини;
  • розвиток вмінь самостійного подолання життєвих труднощів, узагальнення життєвого досвіду, вміння діяти на користь собі та оточуючим.

Чинники сучасного виховання

Першим і найважливішим чинником виховання є сім’я, яка стоїть у центрі глобальних економічних, політичних та культурних змін, які відбуваються у державі і являється тією найменшою клітиною у житті суспільства, його основою, яка через власну культуру, мову, цінності виявляє значний вплив на виховання підростаючого покоління.

Другим важливим чинником є школа, яка сьогодні покликана, в першу чергу, стати осередком виховання, в тому числі, самовизначення і самореалізації кожної особистості. У навчально-виховному процесі головний акцент має переноситись із засвоєння певної кількості знань на виховання особистості з урахуванням її унікальної природи, і вже на цій основі формувати у неї моральні цінності, творчу і самотворчу діяльність.

Успішність виховання школярів великою мірою залежить від особистості вчителя, який повинен володіти високими моральними якостями, ґрунтовними знаннями, педагогічними технологіями, здатністю отримувати додаткові знання, необхідні для практичної діяльності.

Критеріями педагогічної культури є визнання особистісних пріоритетів та інтересів дитини; усвідомлення гуманістичних цінностей педагогічної професії, емпатія, готовність до морального вибору, тактовність, вольова регуляція, дотримання норм учительської етики, уміння рішуче діяти у конфліктних ситуаціях.

Водночас несприятливими чинниками, які гальмують процес виховання підростаючого покоління є брак знань, педагогічного досвіду, низький рівень життя, егоїзм, невизначеність сфери етичних взаємин вчителів, розбіжності у декларованих цінностях та цінностях життя, пріоритет особистісного перед професійним, порушення етичних норм тощо.

Виховання дітей як в сім’ї, так і в школі повинно враховувати індивідуальні здібності і нахили, здійснюватись рідною мовою, в атмосфері доброзичливості і взаєморозуміння, з опорою на народні і сучасні педагогічні надбання, національну і світову культуру, вселюдські і національні моральні цінності.

Важливим чинником у вихованні дітей виступають і соціальні інститути (позашкільні заклади, психологічні служби, інститути підвищення кваліфікації педагогічних працівників тощо), які виступають суб’єктами виховання дітей і дають змогу покращувати та корегувати виховання школярів.

Взаємодія всіх учасників виховного процесу забезпечує педагогічні умови ефективного виховання школярів. Можна виділити суспільні, культурні, педагогічні та родинні умови виховання у молодших підлітків.

Так, до суспільних умов можна віднести вплив державної політики, Конституції і основних законів, суспільних пріоритетів, соціального становища родини, інформативного оточення.

Культурні умови включають: врахування особливостей національного менталітету, історії народу, його світогляду, ставлення до духовної спадщини зокрема мистецтва, релігії, різноманітної творчої і доброчинної діяльності.

Педагогічні умови повинні враховувати особливості впливу школи, сім’ї і соціальних інститутів. Створення необхідних умов на рівні школи передбачає визначення мети виховання, створення навчальних і виховних програм, спеціальну підготовку вчителів, організацію педагогічної і психологічної допомоги сучасній родині у вихованні підростаючого покоління.

На рівні родини – рівень вихованості самих батьків, ступінь їх готовності до виховання власних дітей, вибір доцільного педагогічного впливу, спосіб родинного життя, традиції, проектування життє- і самотворення кожного члена родини, а також особисті якості, світоглядні позиції, життєвий досвід і можливості самореалізації.

Top