Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього.
М. Рильський
Кожен народ має свої традиції, історію, пам’ять. У пам’яті людській навіки залишиться 1933 рік – найстрашніший в історії рік – рік голодомору. Щорічно, у четверту суботу листопада, починаючи з 26 листопада 1998 року запроваджений згідно з указом Президента України Леоніда Кучми, національний пам’ятний день – «День пам’яті жертв голодоморів в Україні». Відомі усім нам слова «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього»? Адже наше минуле, історія нашого народу – це невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ має її, свою власну – глибоку і прозору, або замулену й прикидану, але має ту, яку створив. Нашу намагались і замулити, і прикидати. Однак ніколи, ні в які часи не перевелись українці, які, припавши вустами до своєї криниці історії, не відчували б її могутньої цілющої живильності. Сьогодні, коли ми заходилися будувати свою державу – без своєї кришталево чистої криниці не дамо собі ради. Але з нашої історичної криниці належить вичерпати багато солоної води від горя і сліз. Це наше громадянське завдання.
В Україні традиційно в цей день громадяни відвідують поминальні богослужіння й ставлять символічні горщики з зерном і свічки до пам’ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, парламентів і міжнародних організацій, урядовці з різних країн, дипломати, представники релігійних конфесій, регіональні делегації, громадські й культурні діячі, свідки Великого Голоду. О 16.00 год. оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам’ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.
Про трагічні сторінки голодомору 1932-1933 років, масштаби національної трагедії ми дізнаємося із архівів, які стали відкриті і доступні за роки незалежності України, а також із творів письменників, публіцистів, науковців-істориків та громадських діячів, для яких важлива історична правда. Ці нові факти дають змогу осягнути всю трагедію, яку пережив український народ. «Марі́я» – перший в українській літературі твір про Голодомор 1933 року. Цей роман-хроніка, роман-спалах написав український письменник-емігрант Улас Самчук 1933 року. Сильнішого твору про Голодомор в Україні нема й досі. Саме Улас Самчук втілив у своїй творчості трагічну долю українського народу в XX столітті. Автор помістив трагедію однієї селянської родини в рамки трагедії всієї української нації. Жорстока правда жорстокого часу. Автор пам’ятав голод двадцятих, спілкувався з тими, кому пощастило вирватися на волю у 33-му. Письменник зіставляв жахливі розповіді, описував життя українців, підводив до висновку, що штучний голод планувався сталінською клікою як геноцид, як замах на українську націю. Перше видання роману вийшло у 1934 році у Львові, в «Українській Бібліотеці» Ів. Тиктора, друге 1941 року в Рівному, у видавництві «Волинь», третє 1952 року в Буенос-Айресі у видавництві Миколи Денисюка. А через більш ніж 80 років відома Рівненська майстриня, письменниця Олена Медведєва презентувала «Марію» Уласа Самчука у вишитих сторінках двох видань на англійській та українській мовах. Творча зустріч з Оленою Анатоліївною, Членом Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, двічі рекордсменкою Книги рекордів Гіннеса, відбулася у Рівненському природничо-математичному ліцеї Елітар 2 грудня 2021 року. Майстер народної творчості Олена Медведєва демонструвала для учнів власну техніку вишивки – ручну ниткографію. Поділилася власними «секретами» голок, якими вишивалися книги, і скільки часу потрібно, для вишивки однієї сторінки тексту. Цікавилися ліцеїсти у майстрині, як народжуються ідеї для нових робіт. Одна із нових робіт Олени Анатоліївни – роман «Марія». Саме цей роман вишитий у двох примірниках двома мовами. Як розповіла майстриня, ідея відправити англійський варіант роману у далеку Канаду, українській діаспорі, туди, де частину життя прожив Улас Самчук, і, власне, де він похований. А український варіант книги залишити в Україні, як презентаційний. Заворожені мелодійним голосом, простою манерою спілкування та дивовижним талантом майстрині, затамувавши подих, слухали пані Олену, яка зачитувала із вишитої книги епізоди життя важкої долі простої жінки Марії, усі її митарства та поневіряння, які відбувалися із нею у страшні часи голодомору. Від подій, описаних автором у романі, у присутніх на очі наверталися сльози, кожен уявляв себе на місці героїні і разом із нею проживав її життя.
Майстриня презентувала також одну із перших вишитих книг – «Кобзара» Тараса Григоровича Шевченка. Текстові сторінки доповнені красивими ілюстраціями – портретом Т.Г. Шевченка, портретом Катерини та іншими. Учасникам творчої зустрічі майстриня демонструвала інші твори, а також мікрокниги.
А на завершення зустрічі Олег Миколайович Желюк, директор ліцею, подякував Олені Анатоліївні за приємні та цікаві хвилини спілкування і подарував на згадку ювілейний збірник наукових робіт «Елітару»-25!», адже ліцеїсти – юні науковці, які роблять свої відкриття в природничих науках, в гуманітарних, в суспільних і пишуть власні рядки поезії. На такій теплій зустріч добігла до кінця. Усі охочі мали змогу доторкнутися до творчості майстрині – потримати у руках та погортати сторінки книг, одягнувши рукавички, а також для власної колекції зробити фотознімки.
Надія Желюк
